Історія куреня
3-й Курінь УСП/УПС
«Велике Плем’я Лісових Чортів» — це найстарший і один із найбільш чисельних пластових куренів. Його створено 22 липня 1922 року із малого гуртка львівських старших пластунів під час мандрівок Карпатами. Мандруючи лісами, в околиці села Розгірче, вони наткнулися на стару бабусю, яка злякалася дивно одягнених хлопців і скрикнула «Лісові чорти!». Цей день важається днем народження племені Лісових Чортів.
Перший етап – початкові роки від 1949-го до 1969-го року.
Після Другої світової війни перші українці з таборів для переміщених осіб у Європі прибули в 1948 році. Українці приїхали до Австралії за допомогою держави, яка включала дворічні трудові контракти з австралійським урядом. Серед них були деякі Лісові Чорти.
Дві ключові фігури були Тарас Грушкевич, вже Лісовий Чорт від 1926, i Ярослав Масляк.
Окрім ці, в 1949 році опинилися в Австралії ще Лісовi Чорти Ярослав Андрухович та Роман Ставовий. Але Тарас Грушкевич та Ярослав Масляк були дуже енергійними в початках Пласту та Лісові Чорти в Австралії, та через них все сталося.
Коли в січні 1952 затверджені існуючі “кодла”, Лісові Чорти в Австралії сформовано зародок кодла під проводом Тарасa Грушкевичa, а дальше у 1953 переімоновано «Ґорґани» та Тарас Грушкевич одержив титул “Вельзевул”.
Тарас Грушкевич енергійно зібрав всіх та в 1955 записав до Лісових Чортів трьох – Любомир Білик з Мельбурна, Анатолій Жуківський (cтарший) з Сіднею та Мирослав Шевчик з Аделаїди. A Любомир Білик та Анатолій Жуківський (cтарший) (того часу голoвa КПС) пов’язали Тараса Грушкевича з дуже енергійним самостійним гуртком УСП в Мельбурні «Вовкулаки».
У гуртку було семеро: Юрій Семків, Ростислав Шкандрій-Шадрин, Петро Ріжнів, Орест Дзвіс, Іван Дроботюк, Ігор Осідач, Роман Савчак.
В грудні 1957 в Севіль коло Мельбурна відбулася перша Ювілейна Пластова Зустріч в Австралії. В проводі було восьмеро Лісових Чортів, з них Юрій Семків був комендант. Наприкінці ЮПЗ дня 29 грудня 1957 всі Лісові Чорти десь у лісовій гущавині відбули перший формальний “центерок” при ватрі.
Австралійські простори утруднювали нормальне співжиття Лісових Чортів, які проживали у трьох далеко віддалених містах, Мельбурн, Сідней та Аделаїда. Як курінь рідко сходилися – бо розкинуті по Австралії, на високих становищах в Пласті та активні по станицях. Як звітував Богдан Білинський – тяжко вирватися на «вікенди». Коли Тарас Грушкевич повідомив постанову переїхати з Австралії, посадили Ярослав Масляк на Вельзевула – голову Лісових Чортів в Австралії.
Наприкінці ЮПЗ в 1962 Лісові Чорти втекли з програми на другу Ватру – щоб визначити 40-ліття Фамілії та вирішили розділити континентальний Вельзевулат на окремі кодла по місцевостях:
- Мельбурн став “Ґорґани” – а кодловий Ростислав Шкандрій-Шадрин
- Аделаїда – “Чорногора” – кодловий Мирослав Шевчик
- А третє, як писав Ярослав Масляк «ліпится в Сіднею, назву ще не придумали і вповні не оформилось, але є надія, що щось з того буде».
Бескид
Сідней вже дефакто від 1952 року був центр Вельзевулата Антиподів під проводом Тарасa Грушкевичa а потім Ярослав Масляк. Вельзевулат в Сіднею формально організувався в 1963 р, спочатку під назвою Ігровище – яке скоро змінено на Бескид. В Бескиді в той час (1963) були Ярослав Масляк, Анатолій Жуківський (cтарший), Микола Свідерський, Богдан Білинський, Михайло Кенцало, та Святослав Книш – всі індивідуально активні в Пласті, але не як кодло.
Около 1965, Святослав Книш став колдловим без кодла. Почувши лісову примудрість, Святослав Книш почав збирати старших пластунів та знайшов п’ятьох. При ватрі 10 вересня 1967 долучилися Юрій Суховерський, Роман Дехніч, Ярослав Іванець, Богдан Придун та Богдан Гузій і на цій платформі почав розвиватися Бескид.
Вже в 1968 долучилися Юрій Вовк, Роман Рибак та Анатолій Жуківський (молодий) а в 70 роках Андрій Барчинський, Роман Вовк, Павло Габелко та Роман Гузій.
Другий етап – Життя протягом 70-го до 80-го рокax
Однією з перших великих ініціатив Бескидів була організація та проведення Табору Практичного Пластування (ТПП). У грудні 1969-го року був перший ТПП, комендантом якого був Ярослав Іванець, а в 1970 р. – другий, під командуванням Романа Дехніча.
У 1972 році Лісові Чорти по світу відсвяткували 50-річчя, і в Австралії перевели Племінну Раду з цієї нагоди.
У липні 1972 року Юрій Суховерський поїхав до США, щоб взяти участь у ювілейний Великій Племінній Раді, де познайомився з багатьма іншими лісовами чортами. Пізніше в серпні до нього приєднався Роман Дехніч і обидва поїхали до Вовчої Тропи на ЮМПЗ. Завдяки цьому візиту Антиподи встановили живий зв’язок з Фамілією.
Племінна Рада ІІ
В 1974 році відбулася ІІ Племінна Рада Країни Антиподів, на тому самому місці, як і перша, але цього разу навчилися від першої ради краще зорганізувати Раду, щоб бути на місці довший час. Пригоди і дискусії, спів, жарти – як завжди відбувалися до пізна. Вирішено мати в той рік, коли немає Ради, фамілійну родину товариську зустріч – фаротоз – разом з сім’ями, і мінятися між Бескидам і Ґорґанам. В цей період певна кількість лісових чортів почали певні традиції.
Чортівський вечір
З 1968-го року неперіодично влаштовували Бескиди вечірки для станиці і громади під назвою “Чортівський вечір”. На них фаміліянти приходили у спеціальних “чортівських” строях – у вечірньому одязі із червоними трикотовими сорочками, і зверху пелерини – чорні, із червоною підшивкою.
70-і і 80-і роки
В цей період Лісові Чорти з усіх кодел активні в громадському та пластовому житті. У 1980-их роках створено четверте кодло “Стрімба” у Брізбені. З 60-х до 1988 року Країна Антиподів була активними видавцями в лісочортівській внутрішній пресі. Ключовими дописувачами / редакторами були: Анатолій Жуківський, Ростислав Шкандрій-Шадрин, Юрій Суховерський та Анатолій Жуківський (молодий). Найбільш плідним був Юрій Суховерський. Сім видань є основоположними текстами «Антиподів» (Лісових Чортів Австралії). Крім того, була опублікована хроніка «Антиподські сплетні, Крик спід споди”. Ще в цей час, в країні Антиподів взялися за проєкт лісочортівської хустки – а нарешті 2002 року ця хустка з доданням чортика прийнято як офіційна для всіх лісових чортів по світу.
Третій етап – останні часи (90і-2000і)
Третій етап нашої історії починається в 90-их роках, і продовжується до сьогоднішнього дня. В 90-их роках, і спочатку цього століття, країна Антиподів отримала нову хвилю лісових чортів, можемо сказати, що утворилася нова генерація. Багатьох нових хвостів були молоді старші пластуни, в яких рідні батьки також були лісові чорти. Це покоління продовжує бути активними пластунами, і віддають багато праці до нашого куреня, і до Пласту, протягом багатьох років.
У 1997-му році, Ігор Осідач проєктував відзнаки до світового відзначення сімдесятип’ятиліття Лісових Чортів. Своїм талантом Пікассо служив не тільки Лісовим Чорта, а також Пласту в цілому світі. Осідач проєктував таборові та курінні відзнаки, в тому числі й стяг куреня у Вікторії – кодла Ґорґанів. A 2012-го року – відзнаку Ювілейної Міжкрайової Пластової Зустрічі з нагоди століття Пласту.
У 2000-ому році, Австралія мала честь приймати літню Олімпіаду, яка виявилася однією з найуспішніших Олімпіад за останні роки. Оскільки ігри проходили в Сіднеї, хвости з кодла Бескид грали дуже важливу ролю у прийомі українських спортсменів. Був створений Олімпійський Комітет Підтримки, до якого долучилися багатьох українців з різних кутів Австралії. Хвости Роман Дехніч, Богдан Гузій та Стефан Василик стали керівниками цього комітету, і багато хвостів приєдналися як члени, і допомагали з організацією. Ці Олімпійські Ігри пройшли дуже успішно для України, і спортсменам так сподобалось гостейність нашої громади, що Роман Дехніч, хто був одним з керівників комітету, отримав нагороду від Президента України того часу, Леоніда Кучми, за його тяжку працю під час Ігор.
У 2001-му році, Юрій Семків, який на той час був головою КПС, зорганізував табір Лісової Школи в Австралії. Це був перший і єдиний раз, коли Лісова Школа відбулася в Австралії, і частково завдяки наполегливій праці Чортів в проводі Пласту, чи на КПС або у виховництві, це стало можливим. Комендантом табору був Богдан Генеґа зі Львова, і Фамілія з цілої країни Антиподів допомагала у проведенні табору. Багато хто з нового покоління чортів, були члени Старшини або учасниками на таборі, і дякуючи цій нагоді могли розширити їхнє пластове знання, і передати їхнє навчання до ширшого Пласту через працю у виховництві.
У 2003-му році, на святкування 80-річчя створення Великого Племені Лісових Чортів, до “Країни Антиподів” (Австралії) завітав т.ч. Голова лісових чортів на Землі. Святкова ватра відбулася в Вікторії і був організований більш формальний коктейльний вечір, де понад 100 гостей з широкої пластової спільноти могли відсвяткувати цю важливу подію.
Стефан Василик, був палким та активним членом Пласту з Сіднею. Коли він став старшим пластуном, він вступив до куреня Брати Моуглі, курінь, який був створеним у Сіднеї. У 1988-му році, лісова премудрість захопила Василика, і він поміняв хустку “Братів Моуглі” на лісовочортівську. Протягом багатьох років, Василик мав ключові ролі в станиці Канбера, Сідней і в Крайовій Пластовій Старшині, а також 3-разовим комендантом станичного табору. Він також був головою оргкомітету ЮМПЗ 1996/97 року. На жаль, Василик відійшов у вічну ватру у 2007-му році, і відтоді курені Брати Моуглі та Лісові Чорти у Сіднеї створили Кубок Василика – змагання гри Lawn Bowls, де команди з двох куренів грають один проти одного.
Протягом цього етапу, і до сьогоднішнього дня, хвости продовжують бути активними членами куреня, своїх пластових станиць та української громади загалом. Багато хвостів були і є членами станичних та крайових проводів, і також громадських організацій – наприклад в церквах, українських школах і танцювальних ансамблях. Лісові чорти – завжди добре представлені на таборах по краю, і завжди допомагають у проведення гутірок або інструктажів на таборах, та сходинах протягом року, і створили собі репутацію як корисні та надійні пластуни і громадяни. Ця культура є великою частиною ідентичності Країни Антиподів, і прищеплюється молодим фаміліянтам, щоб наш курінь і Пласт продовжували рости і процвітати в Австралії.
Мабуть, найбільшим досягненням куреня за останні роки, було наше урочисте відзначення сторіччя. 2022-й рік увійде в історію як рік, коли українські війська хоробро й самовіддано боронили свою країну від брутального повномасштабного вторгнення росії та коли українці зазнали страхіть війни і вигнання. В тіні цих важких подій, наш курінь, відзначив століття свого існування. Відзначення відбулося 23-го липня у формі урочистого прийому. Подію було присвячено збору фондів на гуманітарну допомогу України і на закупівлю нелетального спорядження для українських військових. У відзначенні взяло участь понад 160 осіб – пластунів та їхніх гостей з Вікторії та інших частин Австралії.
