ст. пл. вірлиця Ніна Костка — Український табір 2026
Я назавжди вдячна за можливість побувати на таборі в Україні. Оточена зеленими пагорбами та польовими квітами, я ніби занурилася в самобутній, оригінальний Пласт. Саме місце було неймовірно красивим — ми таборували на галявині неподалік від початку Карпат. Було дуже цікаво помічати всі маленькі відмінності та дізнаватися, як усе відбувається в Україні. Мені здавалося, ніби я живу тим пластовим життям Дрота та Франка, і водночас занотовую для себе все, що могла б привезти додому, до Австралії.
Але мені так само подобалося помічати й подібності. Вони нагадували мені, що, незважаючи на тисячі кілометрів від Австралії, я все одно належу до цього табору, до цієї пластової спільноти.
Особливо мене вразило те, що для пластунів в Україні пісні набувають зовсім буквального значення. Чути, як вони співають пісні про боротьбу за волю, було одночасно надихаюче й болісно. Саме в ті моменти я по-справжньому зрозуміла, що для них слова цих пісень — це реальність.
Особливо гостро я відчула це одного вечора біля ватри. Курінь юнаків, з яким ми таборували, співав пісню зі словами «воля, перемога або смерть». Це було сюрреалістично, адже для українців це не просто слова і не пісня про минуле — це їхнє сьогодення. Мене дуже вразило спостерігати, як молоді хлопці співають ці слова. Адже хоча не всі, але значна частина українського війська — чоловіки, і цілком можливо, що ті, з ким я таборувала, одного дня самі втілюватимуть ці слова в життя. Вони боротимуться за перемогу — або віддадуть за неї життя.
Коли перебуваєш в Україні, війна присутня всюди. Щоразу, коли я дивилася на обличчя пластунів навколо себе — від маленьких юначок, яким лише десять років, до старших пластунів, які разом із нами просто таборували, сміялися й насолоджувалися таборовим життям, — я не могла забути, що кожен із них пережив війну.
Попри це, вони приїжджають на табір. Вони сміються, танцюють, співають і радіють життю. Вони продовжують жити настільки повно, наскільки можуть. Не лише тому, що мусять, а й з поваги до тих, хто зараз бореться.
Для мене табір в Україні був надзвичайно мотивуючим досвідом. Він допоміг мені краще зрозуміти важливість того, як українська діаспора зберігає нашу культуру, а також наскільки важливо бути активною в Пласті. Це не лише показує, що Україна продовжує жити й розвиватися, але й допомагає нам зберігати українську культуру далеко за її межами.
І, зрештою, мене надзвичайно надихнула стійкість нашого народу. Цей досвід ще більше зміцнив мою гордість бути пластункою і, перш за все, українкою.
ст. пл. скоб Андрій Михайлик ЛЧ — Вовча Тропа, Нью-Йорк, США, табір 2026
Нагода взяти участь у Пласті в іншому куточку світу — це, як я давно вже зрозумів, неймовірний досвід. Адже Пласт в Австралії — це не Пласт в Україні, в Україні — не у Франції, а у Франції — не той Пласт, який є у США. Я мав можливість долучитись до булави крайового табору юнаків на Вовчій Тропі (ВТ), Нью-Йорк, цього літа й на власному досвіді зрозуміти, що таке Пласт в Америці.
Часто кажуть, що в Америці маленьких порцій не буває. Це не виняток і для табору на ВТ — три тижні табору, 450 пластунів, п’ять окремих таборів, і все це на найбільшій пластовій оселі в США. Найбільше мене вразили таборові традиції. На ВТ таборують від 1953 року, тож за всі ці роки їх назбиралося чимало — разом із великою кількістю історій, включаючи навіть власного привида. Про історію ВТ можна дізнатись тут: https://www.vovchatropa.org/history.
Після тяжкого першого тижня піонірки та розтаборування табори по черзі запрошують усіх до себе на таборове хрещення. Є крамниця, де діти можуть придбати собі солодощі, щорічний футбольний матч між братчиками та другами, а також святкування Дня Незалежності США із салютами. Також табір не буває без Івана Купала — плетуться вінки, будують Івана, а юнаки та юначки перестрибують через ватру. В цілому, не складно зрозуміти, звідки береться така гордість та опіка за оселю, коли сім’ї поколіннями там таборують і формують власні традиції.
Я однозначно раджу користуватися нагодами пластувати по світу та приймати пластунів у гості. Це можливість отримати багато нового досвіду від чудових людей. На моєму таборі, наприклад, у проводі були пластуни зі США, України та Німеччини, які, зокрема, привезли досвід своїх країв та таборів Лісової Школи, Легіону та Золотої Булави. А найголовніше те, що знайомства у колі пластових братів не порівняти ні з чим. Завдяки цим знайомствам пластовий світ стає тіснішим.
ст. пл. Ірина Лобода СВ — Новий Сокіл, Нью-Йорк, США, табір 2026
Цієї зими мені пощастило провести найчудовіші три тижні серед сосен та біля ватри на Новому Соколі у штаті Нью-Йорк. Це першa пластовa оселя в США.
Після тижня у Нью-Йорку я сіла на поїзд і опинилася на Новому Соколі. Це прекрасна оселя, яка багато в чому нагадала мені наш рідний Сокіл у Вікторії. Мені надзвичайно пощастило отримати запрошення на цей табір, стати частиною булави юнацтва. І невдовзі я стала відома як ПодругаОзі!
Новий Сокіл є найменшою з трьох осель у США, однак відчуття родини та відданість Пласту і його місії є надзвичайно надихаючими тут. Мене одразу прийняли до цієї родини і прощання з усіма виявилося набагато важчим, ніж я очікувала.
Темою цьогорічного табору юнацтва було «Ми майбутнє». Ми пригадували про тих хто заснував Пласт, про тих хто був перед нами і про тих хто долучиться після нас.
Юнацтво складалося з 55 юнаків і юначок та 15 членів булави. Булава приїхала з різних куточків світу: двоє з Бельгії, одна зі Швеції, і я — з Австралії.
Наша програма була наповнена піоніркою. Я мушу зізнатися, що навчилася не менше, ніж саме юнацтво на цих заняттях. Я була дуже рада забруднити руки, допомагаючи рубати дерева для нашої брами. Спекотні післяобідні години ми проводили біля басейну, а вечори були наповнені співом та вмілістю. Юнацтво проходило одну, дві, а дехто навіть три пера — важливу вмілість, присвячену навчанню навичок виживання у лісі.
Наші ватри були одними з моїх найулюбленіших моментів і так має бути на кожному таборі. Співати серед незнайомців, які невдовзі стають дорогими друзями — це моменти які я збережу у своїй пам’яті назавжди.
Я безмежно вдячна за цю можливість станиці США. І хочу сказати лише одне: якщо вам коли-небудь випаде така нагода, їдьте на табір за кордон! Я знаю, що Новий Сокіл зустріне вас з розкритими обіймами.
Я усвідомила, що коли ти поруч з іншими пластунами ти ніколи не перебуваєш серед чужих людей, навіть якщо це ваша перша зустріч. Пласт об’єднує нас, а це означає, що де б ви не опинилися, у вас завжди буде Пластова родина.
